Сьогодні настрій у мене трохи кращий. День народження вже минув, емоції трохи вляглися.
І лише тепер згадала, що офіційно сьогодні — День пам’яті Героїв Небесної Сотні. Тих, хто загинув на Майдані в лютому 2014 року. Пік розстрілів припав на 20 лютого, хоча все почалося раніше — ще в січні, з перших убивств, зокрема Сергій Нігоян та інших.
Але для мене всі ті події дуже міцно пов’язані з 18 лютого — з моїм днем народження. Саме того дня почалося найстрашніше загострення. І пам’ять — така річ, що вона прив’язує великі історичні події до особистих дат. Новини можуть освіжати факти, але внутрішні асоціації залишаються назавжди.
Сьогодні ж погода світліша, сонце яскравіше. І я спочатку з більш відкритим серцем сідала писати — з готовністю сприймати і позитив, і радість, доки не згадала знову, що варто було б сумувати. Але я сумувала вчора і позавчора, а сьогодні не хочу. Просто вшаную пам'ять полеглих у вічній війні проти Росії...
А я просто хотіла поділитися ще кількома фотографіями з нашої мандрівки до Трускавець. Коли ми гуляли центром, я звернула увагу, що серед сучасних санаторіїв і нової архітектури збереглося багато старих дерев’яних будинків.
І от цікаво: для мене вони виглядають якось нетипово українськими. Чомусь цей стиль більше асоціюється з російськими дерев’яними «ізбами». Наші сільські хати, навіть якщо дерев’яні, — інші. Світліші, часто побілені вапном. А ці — темні, масивні, з темного дерева.
Хоча, з іншого боку, поруч Карпати, а в Карпатах із дерева будували завжди. Можливо, це просто інший регіональний стиль, а не «чужий». Але от перше враження було саме таким.
У Трускавці багато таких будівель. Деякі нові заклади — бари чи готелі — навіть стилізують свій дизайн під цю стару дерев’яну архітектуру. Є й відносно нові будинки з верандами, балконами, лоджіями з дерева. Вони вже не такі темні й похмурі, але зберігають цю атмосферу.
Мені дуже подобаються ті маленькі вікна з дрібними шибками, вставленими в численні рами. Зараз усі ставлять великі панорамні вікна — багато світла, простору. Але разом із тим зникає певний шарм.
А в тих маленьких віконцях — своя камерність, своя тиша, своя історія. І коли веранда засклена десятками невеликих шибок — у цьому є особлива атмосфера, яка мені, чесно кажучи, ближча.
Можливо, це просто настрій. А можливо — пам’ять про щось, що хочеться зберегти.
